2020 елның 25 маенда Казанда вафат.
Померла Стелла Писарєва 25 травня 2020 р. у Казані.
Арча зиратында җирләнгән[8].
Похована на Арському кладовищі[1].
Стелла Владимир кызы озак еллар Урта Идел буе төбәге вузлары музейларының Фәнни-методик шурасы белән җитәкчелек итә.
Стелла Володимирівна багато років очолювала Науково-методичну раду музеїв університетів Середнього Поволжя.
РФ вузлары музейлары Фәнни-методик шурасы идарәсе әгъзасы булып тора.
Вона була членом ради Науково-методичної ради музеїв російських університетів.
1950-еллардла ТАССР хәрби-шефлык комиссиясе рәисе урынбасары, 1960-елларда «Белем» җәмгыятенең Татарстан бүлеге яшьләр комиссиясе рәисе урынбасары вазифаларында эшли.
У 1950-х роках працювала заступником голови Військово- патронатної комісії ТАССР, а в 1960-х роках - заступником голови Молодіжної комісії Татарстанського відділення Товариства Белем.
«Совет-Чехословакия дуслыгы» җәмгыятенең Казан шәһәр бүлеген оештыруда башлап йөрүче була, утыз елдан артык әлеге җәмгыятьнең башта шәһәр, аннары республика бүлеге идарәсе беренче урынбасары булып тора.
Була засновником організації Казанської міської організації Товариства радянсько-чехословацької дружби, і більше тридцяти років була першим заступником правління організації міста, а потім республіканського відділення товариства.
1975 — Татарстан АССР атказанган мәдәният хезмәткәре 2004 — Казан университетының атказанган хезмәткәре 2005 — Казанның меңьеллыгы истәлегенә мадале 2014 — Бөтенхалык батырлыгы юбилее.
1975 - Заслужений працівник культури Татарської АРСР 2004 - Заслужений працівник Казанського університету 2005 - медаль на згадку про тисячоліття Казані 2014 - річниця світового героїзму.
1613 – 2013 (бүләк Россия Император йорты башлыгы Бөек княгиня Мария Владимировна Романова тарафыннан гамәлгә куелган)[9] 2015 — «Фидакарь хезмәт өчен» медале
1613 - 2013 ( покійної княгині Марії Володимирівни Романової, голови Російського імператорського дому)[1] 2015 - Медаль за доблесну службу
Писарева Стелла Владимировна.
Писарєва Стелла Володимирівна.
Виртуальный музей Великой Отечественной войны Республики Татарстан(рус.) 95 лет Стелле Владимировне Писаревой!
Віртуальний музей Великої Вітчизняної війни Республіки Татарстан (рус.) 95 років Стеллі Володимирівні Писарєвій!
Сайт Национального музея РТ, 26.02.2020(рус.)
Сайт Національного музею Республіки Татарстан, 26.02.2020 (рус.)
Стелла Писарева, Стелла Владимир кызы Писарева (рус. Стелла Владимировна Писарева, 1925 елның 28 феврале, ССРБ, Украина ССР, Житомир өлкәсе, Бердичев — 2020 елның 25 мае, РФ, ТР, Казан) — Татарстанда мәдәни мирасны саклауга һәм музей эшен аякка бастыруга зур шәхси өлешен керткән музей хезмәткәре, Татарстан АССР атказанган мәдәният хезмәткәре (1975), Казан университетының атказанган хезмәткәре (2004).
Стелла Писарєва, Стелла Володимирівна Писарєва (нар. 28 лютого 1925, СРСР, Українська РСР, Житомирська область, Бердичів - 25 травня 2020 року, Росія, Республіка Татарстан, Казань) -музейна працівниця, яка зробила вагомий особистий внесок у збереження культурної спадщини та музейну справу в Татарстані, , заслужена працівниця культури Татарської АРСР (1975), заслужена працівниця Казанського університету (2004).
КФУ тарихы музееның шәрәфле директоры[3].
Почесна директорка Історичного музею Казанського університету[1].
1925 елның 28 февралендә Украинаның Житомир өлкәсе Бердичев шәһәрендә һөнәри хәрби гаиләсендә туган.
Стелла Писарєва народився 28 лютого 1925 року в м. Бердичеві Житомирської області в Україні в професійній сім'ї військових.
Әтисенең хезмәтенә бәйле (чик буе отряды башлыгы урынбасары), гаилә шәһәрдән-шәһәргә күченеп йөри: Каменец-Подольскида, Киевта (1935—1937), Харьковта (1937—1941) яши.
Залежно від служби батька (заступника начальника прикордонної ескадри), сім’я переїжджала з міста в місто: Кам’янець-Подільський, Київ (1935-1937) та Харків (1937-1941).
1938 елда әтисе репрессиягә эләгә, атып үтерелә.
У 1938 році її батько був репресований і розстріляний.
Сугыш башланганда, гаилә Харьковта була.
Коли почалася війна, сім'я була в Харкові.
Поезд белән Сарытауга, Иделдән су юлы белән Казанга, аннан Раифага, әнисенең Раифага алданрак күченгән апалары янына күчеп киләләр.
Вони їдуть поїздом до Саратова, від Волги до Казані водою, звідти до Раїфа, до сестер, мати яких раніше переїхала до Раїфа.
Казанда 4нче мәктәпне, В.И. Ульянов-Ленин исемендәге Казан дәүләт ууниверситетының тарих-филология факультетының филология бүлеген тәмамлаган (1946).
В Казані навчається в школі № 4, потім закінчує філологічне відділення історико-філологічного факультету Казанського державного університету імені Ульянова-Леніна (1946).
1946—1964 елларда Казанның Максим Горький музеенда (хәзерге А.
З 1946 по 1964 рік працює у музеї О.
Горький һәм Ф.
Горького в Казані (нині музей О.
И.
М.
Шаляпин музее) хезмәт итә.
Горького та Ф. І Шаляпіна).
1964—1978 елларда ТАССР Дәүләт музее (хәзерге Татарстан Республикасының милли музее) директорының фәнни эш буенча урынбасары, әдәби бүлек мөдире[4].
З 1964 по 1978 рік - заступник директора з наукової роботи, завідувач літературного відділу Державного музею ТАССР (нині Національний музей Республіки Татарстан)[1].
Фәнни-тикшеренү эшләре өчен җавап бирү белән беррәттән, музейда күргәзмәләр һәм зур күләмле экспозицияләр оештыруда башлап йөри.
Окрім відповідальності за дослідження, Писарєва також бере участь в організації виставок та масштабних виставок у музеї.
Татарстанда яңа музейлар оештыруда зур көч куя: Бөгелмәдә Ярослав Гашек музее (1966 елда ачылган), Чуашстанның Козловка шәһәрендә (РФ территориясендә беренче) Н. И. Лобачевский музее (1994), Яр Чаллыда Шәһәр һәм КамАЗ төзелеше тарихы музее (хәзерге Чаллы тарих-туган якны өйрәнү музее), Яңа Кырлайда Габдулла Тукай музее (1971) аның җитәкчелегендә оештырыла[5].
Великі зусилля докладаються до організації нових музеїв в Татарстані: Музею Ярослава Гашека в Бугульмі (відкритий в 1966 р.), у місті Козловка в Чувашії (першому на території Російської Федерації ) М.І. Лобачевського музей (1994), у місті Набережні Челни музей історії побудови КамАЗу (нинішній музей історії Чельни - Регіональні студії), під її керівництвом відкрито музей Габдулли Тукая в Новому Кирлай (1971)[2].
1978 елдан кырык ел буена Казан дәүләт университетының тарихы музеен оештыручысы һәм директоры булып хезмәт итә.
Протягом сорока років з 1978 року Писарєва була засновником та директором Музею історії Казанського державного університету.
Музей оештыру буенча эш 1978 елда, университетның 175 еллыгын каршылаганда, КДУның 1954-1979 еллардагы ректоры М.
Працювала над організацією музею у 1978 р. з нагоди 175-ї річниці університету, ректор КДУ у 1954-1979 рр. М.
Нужин хәерхаһлыгы белән башланып китә. 1 ел 2 ай эчендә фән, мәгариф үсешенә, мәдәният, иҗтимагый фикер үсешенә һәм университет галимнәренә, укытучыларына, студентларына багышланган бай материал туплана.
Нужин. Протягом 1 року та 2 місяців накопичується багато матеріалів, присвячених розвитку науки, освіти, розвитку культури, громадської думки, а також науковцям, викладачам та студентам університету.
Музейны тантаналы ачу 1979 елның 30 ноябрендә уздырыла.
Урочисте відкриття музею відбулося 30 листопада 1979 року.
Әлеге музей Казан мәдәни тормышының мөһим үзәгенә, РФ вузлары музейлары арасында әйдәп баручы музейга әверелә[6].
Цей музей став важливим центром культурного життя Казані, провідним музеєм серед університетів Російської Федерації[1].
Соңгы эш урыны (2017 елның декабреннән) — А.
Останнє місце роботи (з грудня 2017 року ) - музей О.
Горький һәм Ф.
Горького і Ф.
И.
І.
Шаляпин музеенда әдәби-музыкаль кичәләр оештыру белән шөгыльләнә[7].
Шаляпіна, де займається організацією літературно-музичних вечірок.
Белемен күтәрү һәм әдәби эш белән шөгыльләнү өчен 1909 елда Казанга килә.
ібрагімов приїхав до Казані в 1909 році для подальшого навчання та літературної діяльності.
Ләкин сәяси ышанычсыз саналган яшь татар әдибенә югары уку йортларына кереп уку мөмкинлеге табылмый.
Однак молоді татарські письменники, які вважались політично ненадійними, не мали доступу до вищої освіти.
Казанда яшәгән бу беренче чорында (1909-1912) Г. Ибраһимовның ижаты активлаша.
У цей перший період свого життя в Казані (1909 - 1912) діяльність Ібрагімова активізується.
Ул үзенең революциягә кадәрге иҗатында романтик рухтагы хикәяләрен («Яз башы», «Диңгездә»» «Йөз ел элек», «Сөю-сәгадәт», «Уты сүнгән җәһәннәм», «Карак мулла» һ. б.) һәм «Яшь йөрәкләр» (1912) исемле романын яза.
У своїй дореволюційній праці він розповідав свої романтичні історії ("Початок весни", "На морі", "Сто років тому", "Любов і процвітання", "Пекельний вогонь", "Злодійська мула") і написав роман "Молоді серця" (1912).
Г. Ибраһимов әдәби тәнкыйть һәм публицистика өлкәсендәге эшчәнлеген дә киң җәелдереп җибәрә.
Галімжан Ібрагімов поширює свою діяльність у галузі літературної критики та публіцистики.
Мәкаләләрендә ул татар әдәбиятыңның барышына, аерым жанрларның үсешенә, гомумән татар матбугатына, сәнгатькә, милли театрга, әдәби телгә, тарихка бәйләнешле төрле актуаль мәсьәләләрне күтәреп чыга һәм аларны заманның алдынгы идея-эстетик карашлары нигезендә хәл итәргә омтыла.[3]
У своїх статтях він порушує різні актуальні проблеми, пов’язані з розвитком татарської літератури, розвитком певних жанрів, татарською пресою загалом, мистецтвом, національним театром, літературною мовою, історією та прагне вирішити їх на основі сучасних ідей та естетики[1].
1912 елның ахырында Г. Ибраһимов Казаннан Киевка китә һәм анда җиде айга якын яшәп, ирекле тыңлаучы сыйфатында университетта укып йөри һәм балалар укыта, бер үк вакытта Киевтагы мөселман студентларының яшерен оешмалары эшендә актив катнаша.
Наприкінці 1912 року Ібрагімов виїхав з Казані до Києва і прожив там близько семи місяців, навчаючись в університеті як вільний слухач і навчаючи дітей, водночас активно беручи участь у роботі секретних організацій студентів-мусульман Києва.
Шунда катнашканга 1913 елның апрелендә кулга алына.
За участь у ній він був заарештований у квітні 1913 року.
Шул елның җәендә төрмәдән чыгарыла, 1917 елның февраль революциясенә кадәр полиция күзәтүе астында яши.
Того літа він був звільнений з в'язниці і жив під наглядом поліції до лютневої революції 1917 року.
1913 елның көзеннән башлап Галимҗан Ибраһимов Казанда «Аң» журналында эшли.
З осені 1913 року Галімжан Ібрагімов працював у часописі «Ан» у Казані.
1914 елның февралендә яңадан Киевка китә.
Він знову виїхав до Києва в лютому 1914 року.
1915 елның көзеннән 1917 елгы Февраль инкыйлабына кадәрге чорда Галимҗан Ибраһимов «Галия» мәдрәсәсендә укытучы булып эшли.
З осені 1915 року до Лютневої революції 1917 року Галімжан Ібрагімов працював викладачем у медресе Галія.
1917 елгы Февраль инкыйлабы көннәрендә Г.
У дні Лютневої революції 1917 року Г.
Ибраһимов, «Галия» мәдрәсәсендәге укыту эшен ташлап һәм язучылык хезмәтен дә бер якка куеп, үзенең бөтен энергиясен көндәлек матбугат һәм иҗтимагый эшкә юнәлтә.
Ібрагімов, присвячує свою викладацьку діяльність в медресе Галія, відкладаючи свою письменницьку діяльність, віддає всю свою енергію щоденній пресі та соціальній роботі.
Шул елның мартында ул «Галия»дәге укытучы-хезмәттәше Фатих Сәйфи-Казанлы белән берлектә Уфада «Ирек» исемле сул юнәлештәге, авыл халкы мәнфәгатьләрен яклаган, җир һәм ирек идеяләрен пропагандалаган газета чыгара башлый.
У березні того ж року він разом зі своїм колегою-вчителем з Галії Фатіхом Сайфі-Казанлі почав видавати ліву газету "Свобода" в Уфі, захищаючи інтереси жителів села та просуваючи ідею землі і свободи.