Maksimir je gradska četvrt Grada Zagreba u kojoj se nalaze istoimena park-šuma po kojoj je četvrt dobila ime, i Stadion Maksimir (poznat po nastupima NK Dinamo).
Максимір - район міста Загреба, в якому знаходяться однойменний парк, за яким район отримав свою назву, і Стадіон Максимір (відомий за виступами ФК "Динамо").
Poznatiji dijelovi gradske četvrti su: Laščina, Rebar, Oboj, Bukovac i Gornji Bukovac, i napose bivše selo Remete u kojem se nalazi crkva uznesenja Blažene Djevice Marije sa samostanom što su ga izgradili pavlini, a danas u njemu žive karmelićani.
Відомими частинами району є Лашчіна, Ребар, Обой, Буковац, Верхній Буковац, а також колишнє село Ремете, на території якого знаходиться церква успіння Пресвятої Діви Марії з монастирем, збудовані католицьким чернечим орденом Паулінів.
U crkvi se nalazi čudesni kip Majke Božje Remetske, te su zbog toga Remete jedne od najznačajnih Marijanskih svetišta u Hrvatskoj.
В самій церкві зберігається прекрасна статуя Божої Матері Реметської, що робить її одним з найбільш значимих Маріанських храмів в Хорватії.
U Maksimiru živi preko 48 902 stanovnika (2011.), teritorijalno je podijeljen u 11 mjesnih samouprava.
Згідно з даними 2011 року, в межах району Максимір, територіально розділеного на 11 місцевих самоуправ, мешкає 48 902 особи.
Općina Maksimir (prije 31. prosinca 1990.) obuhvaćala je područje omeđeno granicom koja teče od Maksimirske ceste u pravcu sjevera potokom Štefanovcem do Miroševečine i dalje starom granicom prema općini Dubrava; zatim zapadnom stranom granice poduzeća »Autodubrava« u pravcu juga do željezničke pruge, željezničkom prugom do Ulice Divka Budaka, te sredinom između tramvajskih pruga Ulice Divka Budaka, pa Kennedyjevim trgom i Ulicom socijalističke revolucije do Heinzelove ulice i dalje granicom općine Medveščak.[1]
Район займає північно-східну частину центрального міського простору і межує з Нижнім Містом і Верхнім містом (Медвешчак) на заході, районом Подслєме на півночі, Верхньою і Нижньою Дубравою на сході і Пешченицьою-Житняк на півдні. Південна, переважно низовинна частина Максиміру, що простяглася від Звонімірової вулиці на південному заході до Нової Бранімірової вулиці і залізничних шляхів на південному сході, сильно урбанізована і помережана дорогами, які з'єднують північно-східні міські і приміські райони з центром міста. Відносно широка і досі незабудована низовина, яка простягається від схилів Медведниці зі східного боку Максимірського лісу до Радніце, відкриває прекрасний вид на Медведницю з самого її підніжжя і дозволяє потокам свіжого гірського повітря проникати в густонаселені рівнинні частини міста. У північній частині району простягаються передгір'я Медведграду, на яких забудовані території переплітаються із залишками колись непроглядних лісів.
U Maksimiru podno Mogile je 20. listopada 1991. svoju prvu smotru održala Satnija hrvatskih umjetnika.[2]
20 жовтня 1991 року у південній частині Максимірського лісу біля меморіалу Mogila пройшли перші збори Сотні хорватських митців.[2]
Maksimirske novosti Službene stranice parka Maksimir
Maksimirske novosti Офіційний сайт парку Максимір
Gornji grad - Medveščak je gradska četvrt u samoupravnom ustrojstvu Grada Zagreba. Gradska četvrt je osnovana Statutom Grada Zagreba 14. prosinca 1999., i obuhvaća Gornji grad, Kaptol i predjele sjeverno od njega (istočno i zapadno od ulice Medveščak).
Верхнє місто - Медвешчак - це район міста Загреба, створений згідно Статуту Міста Загреба 14 грудня 1999 року. До складу району, крім Верхнього міста, входить Каптол і мікрорайони на північ від нього (зі східного і західного боку вулиці Медвешчак).
Po podacima iz 2011. površina četvrti je 10,13 km2, a broj stanovnika 30 962.
Згідно з даними 2011 року, площа міської чверті становить 10.13 км2, а в її межах проживає 30 962 особи.
Pored kulturne i povijesne jezgre Gornjeg grada, u četvrti se nalazi niz parkova i park-šuma – Prekrižje, Zelengaj, Tuškanac, Orlovac i Remetski kamenjak.
У південній частині району знаходиться Старе місто, забудова якого була завершена в ХІХ столітті, а його домінантою є Верхнє місто з Каптолом і Градецом - історичним ядром Загреба. Центральна і північна частина міської чверті забудована віллами і невеликими будинками на одну родину. Окрім культурно-історичного Верхнього міста, в районі знаходиться й безліч парків – Єленовац, Прекріж'є, Зеленгай, Тушканац, Орловац і Реметскі каменяк.
U četvrti se nalazi i najpoznatije zagrebačko groblje, Mirogoj.
Також на території району розташовується і найвідоміший загребський цвинтар - Мірогой.
Četvrt obuhvaća, uz Gornji grad, razne predjele na obroncima Medvednice, kao što su Šalata i Tuškanac.
Район охоплює центральну частину міста Загреба, включно з центральною площею Бана Єлачіча і Старим містом (Каптол і Градец), і межує з Нижнім містом на півдні, Максиміром на сході, районом Подслєме на півночі і Чрномерцем на заході.
Zgrada Instituta za oceanografiju i ribarstvo na zapadnom rtu Marjana
Будівля Інституту океанографії та рибальства на західному краю Мар'ян
Institut za oceanografiju i ribarstvo je osnovan u Splitu 1930. godine kao prva nacionalna znanstveno-istraživačka institucija koja se bavi istraživanjem mora.
Інститут океанографії та рибальства був створений у Спліті (Хорватія) 1930 року, як перша національна науково-дослідна установа, що займається дослідженням моря.
Institut provodi veoma kompleksna istraživanja iz područja biološke, kemijske i fizičke oceanografije, sedimentologije, te ribarstvene biologije i marikulture.[1] Nalazi se uz more blizu rta na jugozapadnoj strani Marjana.
Інститут проводить дуже складні дослідження в галузі біологічної, хімічної і фізичної океанографії, седиментології, а також рибальства і марикультури.[1] Будівля інституту розташована на березі моря біля мису на південно-західній стороні пагорба Мар'ян.
Povijest
Історія
Za prvog ravnatelja Instituta izabran je norveški sveučilišni profesor dr. Hjalmar Broch.[2] Nakon Drugog svjetskog rata na čelo Instituta dolazi dr. Tonko Šoljan, čiji je mandat obilježila velika i uspješna aktivnost institucije.
Як перший директор Інституту був обраний норвезький інститутський професор доктор Яльмар Брох (Hjalmar Broch).[2] Після Другої світової війни на чоло Інституту приходить доктор Тонко Шолян (Tonko Šoljan), чий мандат був відзначений великою і успішною діяльністю установи.
Početkom 60-ih godina započinje se s mjesečnim mjerenjima primarne proizvodnje (C-14 metoda) u obalnim i otvorenim vodama srednjeg Jadrana, što su ujedno i prva istraživanja takve vrste u Jadranu. početkom 70-ih Insitutu je pridružan Biološki zavbod iz Dubrovnika, koji je preustrojen u dva dislocirana institutska laboratorija i u tom je obliku djelovao sve do 2006. godine, kada je priključen Sveučilištu u Dubrovniku.[3]
З початку 60-х років починається щомісячне вимірювання первинного виробництва (за C-14 методом) в прибережних і відкритих водах середньої Адріатики, які також стали першими дослідженнями такого роду в Адріатичному морі. На початку 70-х Іститут утворю філіал у Біологічному інститу у Дубровнику у вигляді двох окремих лабораторіях і в таком чином діяв до 2006 року, поки не був підключенний до Університету Дубровника.[3]
Početkom 90-ih Institut se veoma aktivno uključuje u pedagošku aktivnost na način da u okviru Sveučilišta u Splitu organizira Studijski odjel za more, prvi i jedini studij takve vrste u Hrvatskoj.
На початку 90-х Інститут дуже активно бере участь в педагогічній діяльності, що в рамках Сплітського університету організовується Морський навчальний відділ, який стає першим і єдиним такого роду у Хорватії.
Bilješke
Нотатки
Vanjske poveznice
Зовнішні посилання
Službene stranice (hrv.)
Офіційний сайт (хор.)
Institut za oceanografiju i ribarstvo
Інститут океанографії та рибальства, Спліт
SMS Maros bio je jedan od prvih riječnih monitora austro-ugraske mornarice.
"Марош" був одним з двох перших річкових моніторів ВМС Австро-Угорщини і Європи у цілому.
Zajedno s SMS Leithom, 1878. služi za potporu austrougarske vojske tijekom okupacije Bosne i Hercegovine.
Разом із однотипним Leitha у 1878 році він використовувався для підтримки австро-угорської армії під час окупації Боснії та Герцеговини.
Izrezan je 1921.
Попри серйозний вік монітор застосовувався і під час Першої світової війни. Після її завершення використовувався Угорською радянською республікою у бойових діях проти Чехословаччини. Утилізований у 1921 році.
Naslovnica knjige Ukrajinci Hrvatske (2002.)
Обкладинка книги "Українці Хорватії" (2002 р.)
Ukrajinci Hrvatske (ukr. Українцi Хорватiї) je knjiga tiskana na ukrajinskom jeziku, izdana u Zagrebu 2002. godine od strane Kulturno-prosvjetnog društva Rusina i Ukrajinaca Zagreba, koje se nalazi u sklopu organizacije Saveza Rusina i Ukrajinaca RH.
Українці Хорватії (Ukrajinci Hrvatske) - книга, надрукована українською мовою з подвійним українсько-хорватським титулом, видана в Загребі у 2002 році Культурно-просвітницьким товариством русинів та українців Загреба, що є частиною організації Союзу русинів та українців Республіки Хорватія .
U knjizi je pomoću grupe autora predstavljena sažeta povijest doseljenja i aktivnosti Ukrajinaca i Rusina na hrvatskim prostorima, njihova društveno-politička uloga prije Drugog svjetskog rata, zatim u sklopu bivše Jugoslavije i potom suvremene Hrvatske.
Книга представляє складену групою коротку історію поселень та діяльності українців та русинів на хорватських територіях, їхню суспільно-політичну роль до Другої світової війни, потім у межах колишньої Югославії, а потім сучасної Хорватії.
Irfan Horozović (Banja Luka 27. travnja 1947 - ), bosanskohercegovački književnik bošnjačke nacionalnosti.
Ірфан Хорозович (Irfan Horozović Баня-Лука , 27 квітня 1947 -), боснійський і хорватський письменник боснійської національності.
Nagrada za najbolju knjigu za djecu u Bosni i Hercegovini (1987.) Nagrada Udruženja književnika Bosne i Hercegovine (1988.) Nagrada Društva pisaca Bosne i Hercegovine za (1998.)
"Sedam sekretara SKOJ–a" (1972) Премія міста Баня-Лука (1980) Нагорода за найкращу книгу для дітей у Боснії та Герцеговині (1987 р.) ) Nagrada Udruženja književnika Bosne i Hercegovine (1988) Nagrada Društva pisaca Bosne i Hercegovine (1998)
Vanjske povezive
Джерела та посилання
Životopis
З життя і творчості
Irfan Horozović je u Banjoj Luci završio osnovnu školu i Gimnaziju.
Ірфан Хорозович закінчив початкову школу та середню школу в Баня-Луці.
Filozofski fakultet (Komparativna književnost i Jugoslavenski jezici i književnosti) diplomirao u Zagrebu.
Філософський факультет (порівняльна література та югославські мови та літератури) закінчив у Загребі .
Bio je urednik Studentskog lista Pitanja i Putevi.
Був редактором студентського журналу Pitanja i Putevi.
Bio je odgovorni urednik u izdavačkoj djelatnosti Novog glasa u Banjoj Luci.
Був головним редактором видавництва «Новий Глас» у Баня-Луці.
Urednik je u igranom programu Federalne televizije i glavni urednik časopisa Život.
Також працював редактором програми Федерального телебачення та головним редактором часопису Život.
Dramski tekstovi su mu izvođeni na radiju (Šesta smrt Benjamina Talhe, Zadovoljština, Kuburović, Posuđena rečenica), u teatrima (Ružičasta učiteljica, Soba, Pehlivan Arif Tamburija, Šeremet, Proba, Tri Sabahudina) i na televiziji (Šeremet).
Його п'єси були виконані на радіо (Šesta smrt Benjamina Talhe, Zadovoljština, Kuburović, Posuđena rečenica), поставлені в театрах (Ružičasta učiteljica, Soba, Pehlivan Arif Tamburija, Šeremet, Proba, Tri Sabahudina) й адаптовані на телебаченні (Šeremet).
Neki od tih tekstova su prevedeni i igrani u Švedskoj i Poljskoj.
Ряд творів І. Хорозовича були перекладені та поставлені у Швеції та Польщі.
Jedna adaptacija knjige Talhe pod nazivom Priče iz Šedrvanskog vrta postavljena je u Rimu.
Адаптована основа книги Talhe втілилась у постановку в Римі .
Zastupljen je u brojnim antologijama pripovijetke, poezije i drame, te prevođen na više jezika.
Автор був представлений у численних антологіях новел, поезії та драми, перекладених кількома мовами.
Mada nesumnjivo pripada književnosti svog naroda Irfan Horozović neodvojiv je od hrvatske književnost u kojoj je markirao značajnu stazu u hrvatskih borhesovaca.
Без сумніву, Ірфан Хорозович належить до босняцької літератури, але невіддільний і від хорватської літератури.
Irfan Horozović je jedan od potpisnika "Povelje o bosanskom jeziku" kojom se suprotstavlja pokušajima pojedinih hrvatskih i srpskih lingvista da manipuliraju imenom bosanskog jezika u političke svrhe.
Ірфан Хорозович є одним із підписантів "Хартії боснійської мови" (Povelje o bosanskom jeziku), яка виступає проти спроб деяких хорватських та сербських лінгвістів маніпулювати назвою боснійської мови в політичних цілях.
Živi u Sarajevu.
Проживає і творить у Сараєві.
Djela
Бібліографія
Kristijan Jakić (Split, 14. svibnja 1997.) je hrvatski nogometaš, koji trenutačno nastupa za Dinamo Zagreb na poziciji veznog igrača.
Кристиян Якич (Kristijan Jakić, 14 травня 1997, Спліт) - хорватський футболіст, опрний півзахисник "Динамо" (Загреб).
Kao mladić iz Runovića, počeo je trenirati nogomet sa 7 godina[1] u lokalnom klubu Mračaju. Nakon prvog kluba preselio se u veći poznatiji Imotski, u kojem je proveo četiri sezone[2] i s kojim je 2013. godine izborio najjaču ligu omladinskog nogometa.[3] U ljeto 2013. godine primjetili su ga u RNK Splitu i doveli ga u svoju akademiju.
Будучи юнаком із Руновичів, він Розпочав займатись футболом у віці 7 років у клубі "Мрачай" із Руновичів [1], а 2009 року перейшов до більш відомого клубу "Імотскі", де провів чотири сезони[2] і з яким у 2013 році виграв юнацьку лігу Хорватії[3]. Влітку 2013 року вони помітили представники вищолігового клубу "Спліт" і забрали до своєї академії.
U prosincu 2015. godine, Jakić je debitirao za seniorski sastav u domaćem remiju (1:1) protiv Osijeka.[4]
У грудні 2015 року Якич дебютував у складі першої команди "Спліта" в домашній грі проти « Осієка» (1:1)[4].
U svibnju 2017., nakon ispadanja RNK Splita iz lige, Jakić je preselio u Zagreb i potpisao za Lokomotivu.[5] U sezoni 2019./20. bio je jedan od ključnih igrača zagrebačkog kluba u pohodu na drugo mjesto, s kojim su osigurali kvalifikacije za najelitnije europsko natjecanje, Ligu Prvaka.[6]
У травні 2017 року, після того як "Спліт" вилетів з вищого дивізіону, Якич перейшов до Загреба і підписав контракт з « Локомотивою»[1]. У сезоні 2019/20 він був одним із ключових гравців загребського клубу, який допоміг команді посісти друге місце, завдяки чому команда вперше у своїй історії вийшла до найелітнішого європейського змагання - Ліги чемпіонів[2].